Остання редакція: 20 травня 2023

Тематичне засідання наукового студентського гуртка з народознавства: «Вишиванка – генетичний код української нації».

«ВИШИВАНКА – ГЕНЕТИЧНИЙ КОД НАЦІЇ»

ЗАСІДАННЯ СТУДЕНТСЬКОГО НАУКОВОГО ГУРТКА ІЗ НАРОДОЗНАВСТВА

Щороку в третій четвер травня українці відзначають унікальне національне свято – День вишиванки. Свято не прив’язане до жодного державного чи релігійного, але до нього може долучитися кожен, одягнувши вишиванку.

З нагоди Всесвітнього Дня вишиванки, цьогоріч – 18 травня, на кафедрі соціально-гуманітарних і правових дисциплін було проведене тематичне засідання наукового студентського гуртка з народознавства: «Вишиванка – генетичний код української нації». Суть Дня вишиванки – зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу.

Керівник гуртка, Майя Костюк організувала захоплюючу подорож в історію українського етнічного бренду – вишивки. На початку мандрівки учасники гуртка були ознайомлені з датою, історією та традиціями свята нашого національного одягу. Так було зазначено, що ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 р. запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федькович – Леся Воронюк, запропонувавши своїм одногрупникам прийти на заняття у вишиванках. Спочатку вишиванки одягянули декілька десятків студентів та викладачів факультету, але упродовж наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, а згодом до нього долучилася українська діаспора по всьому світу. Цікаво, що в 2011 р., на п’ятирічний ювілей свята, був встановлений рекорд за кількістю людей у вишиванках в одному місці (4000 людей у вишиванках зібралися у м. Чернівці на Центральній площі). Тоді ж була пошита велетенська вишиванка, 4 на 10 метрів, для центрального корпусу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. В 2013 р. свято ввійшло в історію як доба вишиванки, оскільки розтягнулося на цілу добу та закарбувалося в пам’яті університетським благодійним ярмарком солодощів, на якому було зібрано майже 16000 гривень та передано онкохворим дітям. В 2015 р. була започаткована акція «Подаруй вишиванку захиснику», в результаті якої українським військовим в зону АТО за допомогою волонтерів було передано вишиванки як оберіг. До цієї акції долучилися близько 50 країн світу. В 2016 р. серед різноманітних заходів, запланованих на свято, особливими були одягання у вишиванки пам’ятників: Лесі Українки та Засновників Києва, а також демонстрація фільму про вишиті сорочки «Спадок нації».

Викладач ознайомила присутніх із низкою цікавих фактів про українську вишиванку. Зокрема, студенти дізналися, що першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко, який стильно скомбінував вишиту сорочку з піджаком. Ольга Косач, в дівоцтві – Драгоманова, (Олена Пчілка) – українська письменниця, меценатка, фольклористка, мати Лесі Українки – була першою, хто запровадив моду на вишиванки серед тогочасних жінок в часи заборони всього українського. Вона замінила свій аристократичний одяг на простий народний стрій із косою та вінком. Так виходила не лише до гостей свого дому, а й у справах, на заходи, зустрічі. У 1876 р. Олена Пчілка видала альбом українських вишивок «Український народний орнамент», яким зачарувала європейських модниць та здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва.

Відомо, що вишивка хрестиком є найпопулярнішим швом, який використовують не лише у вишиванках, але й у інших вишитих виробах. Найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Вишиванки чорного кольору у давнину одягали лише чоловіки. Сині вишиті сорочки було прийнято одягати зовсім маленьким дівчаткам або жінкам, які вже не планували народжувати.

У наступному блоці, Майя Костюк виклала історію української вишиванки. Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Елементи вишитого одягу були зображені ще на вазах скіфо-сарматського періоду. Скіфи, сармати, кіммерійці прикрашали одяг із льону, шкіри тварин вишитими геометричними орнаментами. Історія виникнення вишивки в Україні пов’язана з Трипільською культурою. Візерунки, схожі на вишиванку, знайдені на кам’яних статуях, поясах, налобних пов’язках. Розкопки Соколової могили на Миколаївщині (фрагменти шовкової тканини із золотою вишивкою), знахідки із Мартинівського скарбу, знайденого в Черкаській області (металева чоловіча фігурка, вбрана у сорочку із вишивкою на грудях, – яскраві приклади давнього вишивального українського мистецтва.

Велику цінність мали вишиванки в Київській Русі. Існували школи вишивальниць, де жінок навчали майстерності. Першу з таких шкіл започаткувала сестра Володимира Мономаха – Ганка. Історія української вишивки задокументована в Іпатіївському літописі від 1252 р., де повідомляється, що князь Данило Романович був одягнений в кожух, обшитий золотими мережками. У XVII ст. вишиванню навчали в Києво-Печерській лаврі, коли його настоятелькою була Марія Магдалина Мазепа – мати гетьмана Івана Мазепи.

З плином часу на заміну майстриням-вишивальницям прийшла техніка. Перша в історії машинка для вишивання була презентована 1821 р. на технічній виставці у Франції. Історія української вишивки здійснила черговий виток після відновлення Україною незалежності. Нині, вишитий орнаментом одяг, є свідченням національної ідентичності та патріотизму.

Найдавнішими українськими вишивальними техніками є: «ретязь», «гладь», «прокол», «шов в ялиночку», «шов у прикріп», «шов по мотузці», «панцерний шов» та ін. Всього відомо до 150 видів вишивальних технік.

Члени народознавчого гуртка також познайомились із різними видами орнаменту та регіональним впливом на різноманіття візерунків у вишивальництві. Так, на Полтавщині вишивали гладдю; існувала традиція вишивки «білим по білому»; в орнаменті використовували геометричні фігури. На Сумщині популярними були рослинно-геометричні візерунки дрібним хрестиком. На Донеччині та Луганщині сорочки прикрашали вишитими квітами, деревами та птахами. Херсонські вишиванки славилися зображеннями вишитих півнів, зозуль, коней, оленів. На харківських вишиванках часто можна побачити особливе зображення – Дерево життя. Вишиванки Волині виділяються симетрично повторюваними геометричними візерунками. На Житомирщині вишиванки розшивалися геометричними фігурами, квітами та гілками з листям. Закарпатські вишивальниці прикрашали рукави сорочок пишним та великим орнаментом, а львівські майстрині, навпаки, вишивали надзвичайно легкі, витончені та скромні візерунки, подібні до мережива. Для кримських вишиванок характерна велика різноманітність візерунків, кожен із яких має своє сакральне значення. Вишиванки Київщини виділяються найбільшим розмаїттям рослинних візерунків.

Викладач звернула увагу на символізм кольорів у вишивці українців, незвичні орнаменти та повір’я, пов’язані з вишивкою. Разом із студентами пригадали крилаті вислови про вишиванку та українські пісні: «Два кольори мої, два кольори», «Мамина сорочка», «Рушник вишиваний», «Моя сорочка вишиванка».

Насамкінець, Майя Володимирівна продемонструвала невелику частину своєї родинної колекції виробів, вишитих її прабабусею Болгарчук Маринею, 1890 р. н. (вишитий килим ручної роботи та портьєри), власний весільний рушник, який для неї вишила її бабуся Навроцька Ніна, 1917 р. н. та сучасні чоловічу та жіночу вишиванки ручної роботи, оздоблені бісером, вишиті рідною сестрою – Романюк Аллою, 1968 р. н.